{feed}

Все публикации

Дійсний чи не дійсний, або деякі особливості судової практики щодо визнання кредитних договорів недійсними

Андрій Чернишенко спеціально для «Правовий тиждень», №30 (208) від 27.07.2010р.

Основні підстави для визнання договорів кредиту (здебільшого в іноземній валюті) недійсними такі:

1. Згідно з ч.1 ст. 99 Конституції України, п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання и валютного контролю", п.3.3 ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ч.1 ст.524 ЦК України, ч.1 ст.533 Цивільного кодексу України грошовою одиницею України є гривня, а всі розрахунки із виконання цивільно-правових та господарських зобов’язань на території України мають бути визначеними та проводитися виключно у гривні.

2. Відповідно до вимог ч.1 та п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" отримання кредиту у валюті потребує від фізичної особи індивідуальної ліцензії.

3. Відповідно до п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 (далі – Правила), у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Невиконання цієї вимоги є порушенням вимоги п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі – Закон) в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту.

4. Згідно з вимогами п. «г» ч.2 ст.11 Закону банк зобов’язаний у письмовій формі повідомити споживача про тип відсоткової ставки. Така ж вимога встановлена п.п.2.1 п.2 Правил. Невизначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки - фіксованої чи/або змінної - свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо всіх істотних умов, а отже, про неукладення кредитного договору (п.1 ст.638 та ч.1 ст.1054 ЦКУ).

5. Розмір відсоткової ставки може бути переглянутий лише за умови, що сторони визначили таку ставку як змінну. При цьому абзац 4 п.3.4. Правил зобов’язує банк зазначити в кредитному договорі правило, згідно з яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договір про надання кредиту передбачає можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Наприклад, коли збільшення облікової ставки НБУ на 1% призводить до збільшення ставки за кредитом на 1,5%. Пункт 4 ч.5 ст.11, ч.ч.1-2, п.3 ч.3 ст.18 Закону передбачають, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. До договорів зі споживачами про надання кредиту застосовуються положення Закону про несправедливі умови в договорах, згідно з якими заборонено встановлювати дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Частина 6 ст.19 Закону передбачає: «Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними».

6. У листі НБУ «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134 сказано: «Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 НБУ звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог статті 11 Закону. Зокрема, наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом із цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами ст. 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківським правочинам.

Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу, що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у ст. 11 Закону, ч. 5 якої, зокрема, визначено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови, перелік яких не є виключним. Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи статей 19 (Заборона нечесної підприємницької практики) та 21 (Порушення прав споживачів) Закону».