{feed}

Все публикации

Банкрутство «під завісою кризи»

Інтерв’ю Михайла МОЖАЄВА для газети «Правовий тиждень» №15 від 14 квітня 2009 р.

     Сьогодні, зважаючи на те, що бізнес знаходиться у складній економічній ситуації, і питання банкротства постало дуже гостро. Питання використання бізнесом процедури банкрутства як засобу боротьби з кризою стало темою розмови з адвокатом, керуючим партнером ЮФ «Можаєв та Партнери» Михайлом МОЖАЄВИМ.

 

Михаил Можаев

Адвокат, керуючий партнер ЮФ «Можаєв та Партнери»
Михайло МОЖАЄВ:
«Процедура банкрутства часто використовується як
один із законних способів мінімізувати свої втрати»

 

— У ЗМІ неодноразово лунала інформація щодо непоодиноких випадків використання підприємствами процедур банкрутства як засобу боротьби з кризою. Висловіть Вашу думку з цього приводу. Чи зверталися до Вас із такими замовленнями?

— Дійсно, процедура банкрутства часто використовується як один із законних способів мінімізувати свої втрати. При цьому керівники компаній не завжди до кінця розуміють необхідні вимоги для проведення процедури банкротства й узагалі її складність.
Порядок проведення процедури банкрутства регулюється спеціальним Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон). За загальною процедурою, для порушення господарським судом справи про банкрутство передбачено три обов’язкові умови. По-перше, неплатоспроможність суб'єкта підприємницької діяльності. По-друге, безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно мають складати не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. По-третє, останні вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Крім того, Законом передбачена скорочена процедура банкрутства, для якої встановлені спеціальні умови її ініціювання й проведення.

Деякі ж підприємства процедуру банкротства розглядають не як засіб боротьби з кризою, а під завісою кризи використовують банкрутство як спосіб позбутися кредиторської заборгованості. У нашій практиці були випадки, коли підприємства ліквідувалися у дуже короткі строки за скороченою процедурою і при цьому осторонь залишалось багато кредиторів із великими вимогами.

До речі, одним із найголовніших факторів привабливості процедури банкрутства є введення одночасно із порушення провадження у справі про банкрутство мораторію на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, по-перше, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; по-друге, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції.

Звісно, при великій заборгованості нарахування штрафних санкцій є доволі великими втратами для підприємства. А процедура банкротства дозволяє цілком законно уникати цих боргових зобов’язань протягом тривалого часу. Зверну увагу, що мінімальні строки проведення загальної процедури банкрутства (без санації) – дев’ятнадцять місяців 15 днів плюс (якщо господарським судом буде прийнято рішення про подовження будь-яких строків) додатково до дванадцяти місяців.

Однак і суди почасти не дотримуються встановлених у Законі строків провадження у справі про банкрутство. Наприклад, у справі про банкрутство Алчевського металургійного комбінату, у якій ми представляли інтереси одного із кредиторів, господарський суд ввів санацію на строк понад 7 років (з 15 квітня 2001 р. по 31 грудня 2008 р.). І це при тому, що за Законом санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, а за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців (або скорочено). Уявіть собі, коли протягом такого тривалого строку продовжується санація і, відповідно, діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, припинити свою діяльність можуть більшість підприємств – кредиторів цього боржника.

— Що б Ви порадили кредиторам для мінімізації ризиків неповернення боргу?

— Зрозуміло, що кредитори намагаються всіма законними засобами добитися повернення хоча б суми заборгованості, не кажучи вже про відшкодування будь-яких додаткових збитків. Однак кредиторам вкрай важко захистити свої права, а часом навіть неможливо, особливо, коли банкрутство з боку боржника є заздалегідь спланованою акцією. Тому кредиторам потрібно бути дуже пильними і намагатися банкротство свого контрагента передбачити заздалегідь. У сьогоднішніх кризових умовах ми рекомендуємо нашим клієнтам проводити дуже детальний моніторинг своїх боржників.

Зверну увагу, що згідно із нормами Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Причому вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними. Однак слід мати на увазі, що зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Тому пильний моніторинг газет «Голос України» та «Урядовий кур'єр» може відіграти ключову роль у можливості повернути свої гроші.

Іще один момент: кредиторам задля підвищення вірогідності повернення своїх грошей необхідно займати активну позицію і контролювати кожну стадію процедури банкротства – брати участь у зборах кредиторів і в комітеті кредиторів, контролювати арбітражного керуючого на кожній стадії тощо. У будь-якому випадку, це дозволяє кредитору чітко розуміти, на якій стадії банкротства знаходиться боржник, до якої черги із задоволення вимог кредитор відноситься, чи вистачить коштів від реалізації майна боржника на задоволення вимог кожного конкретного кредитора.

— На сьогодні кількість «проблемних» банків зростає і невдовзі не можна виключати їх банкрутства. У цьому контексті постає запитання: які особливості процедури ліквідації банка у результаті його неплатоспроможності і чим вона відрізняється від загальної процедури банкрутства?

— До банків у нашій країні взагалі підхід винятковий. Якщо для всіх суб’єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців) умови та порядок відновлення платоспроможності або визнання їх банкрутами встановлені у Законі, то при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) спеціальним являються норми Закону «Про банки і банківську діяльність».

При цьому у процедурі банкрутства банків ключову роль відіграє НБУ. Так, Закон України «Про банки і банківську діяльність» чітко передбачає, що право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають кредитори банку й НБУ. Але щоб, наприклад, вкладник банку міг ініціювати справу про банкротство банку, він повинен направити рекомендованим листом до НБУ заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку. І якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, то тільки тоді вкладник має право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Надалі ж у здійсненні процедури банкрутства НБУ також присутній постійно. Зокрема, при підготовці справи до розгляду суддя має отримати обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Причому від цього рішення залежатиме подальша доля процедури банкрутства.

Тобто основною умовою проведення процедури банкротства банків є висновок НБУ про їх неспроможність. На мій погляд, це є прямим порушенням самого процесуального порядку процедури банкротства, котра встановлена загальним Законом.

Тому велика імовірність у найближчій перспективі банкротства банків, на мій погляд, має стати каталізатором у процесі узгодження двох названих законів. Адже відсутність чітких критеріїв тягне за собою різнотлумачення норм учасниками процедури банкрутства.

— Чи потрібно удосконалювати інститут арбітражних керуючих щодо підвищення відповідальності та посилення контролю за їх діяльністю?

— Контроль за діями арбітражного керуючого, який фактично замінює орган управління при проведенні процедури банкрутства, відповідає за фінансові потоки, відновлення платоспроможності, за процедуру банкрутства й за діяльністю підприємства, може здійснюватись лише з боку комітету кредиторів. Кожен окремо кредитор не має права контролювати арбітражного керуючого, що призводить до виникнення низки проблем.

Часто й сам арбітражний керуючий, зловживаючи своїм становищем, стоїть на боці боржника і сприяє не захисту кредиторів, для чого він призначений, а сприяє захисту активів боржника. І у даному випадку виникають проблеми із оскарженням дій арбітражного керуючого, оскільки оскаржити його дії може тільки комітет кредиторів.

На жаль, часто на практиці у зв’язку із нестворенням комітету кредиторів арбітражний керуючий часто є, фактично, безконтрольним і не несе ніякої відповідальності. Тому в ідеалі кожну стадію банкротства необхідно контролювати. Однак це дуже важно зробити, особливо, не юристу і людині яка не розбирається в цьому. Кажу це не з метою популяризації юридичних послуг, а саме з точки зору захисту кредиторів. Тому варіантом могло б стати об’єднанню кредиторів скористатися послугами кваліфікованих юристів, які б представляли їх інтереси на кожній стадії банкротства.

Розмову вела Катерина ФОМІНА,
«Правовий тиждень»


8_polosa.pdf [922,84 Kb]