{feed}

Все публикации

Бажання банку не збігаються з його можливостями. Кредитор підвищує ставки за кредитом. Що робити?

500Багато хто з позичальників зіштовхнувся із ситуацією підвищення банками розміру відсоткової ставки за кредитом. Так, банки, посилаючись на укладений з позичальником договір, начебто на законних підставах надсилають листи останнім приблизно такого змісту: «…висловлюємо свою повагу… дякуємо за користування послугами… але, посилаючись на Постанову НБУ від 21.04.2008 р., за №107… на підставі Рішення Кредитного комітету… у відповідності до пункту договору… повідомляємо про підвищення відсоткової ставки за кредитом…», а далі накидають, хто скільки хоче, — від кількох відсотків, якщо кредит у валюті, до десяти і більше, якщо у гривні.

Реакція позичальника — від мовчазного обурення до об’єднання у групи постраждалих та чинення пасивного опору. Справді, а чи мають банки право підвищувати ставки за кредитом в односторонньому порядку? Чи є у позичальника дійовий спосіб захисту своїх прав та майнових інтересів?

Постфактум

Усі держави світу під час теперішньої фінансової кризи стають на захист майнових інтересів позичальників, тому що саме від платоспроможності позичальника багато в чому залежить стабільність фінансової системи держави. На економічну міць та стабільність грошової одиниці впливає споживчий настрій та фінансові (купівельні) можливості населення. Наша держава теж стала на захист своїх громадян-позичальників і Законом України №661/VI від 12.12.2008 р. внесла зміни до ст.ст. 1056, 1061 ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», згідно з якими банкам забороняється в односторонньому порядку підвищувати відсотки за кредитом, а умова договору про наявність такого права у банку є нікчемною.

На перший погляд, ці зміни не можуть принести полегшення позичальникам, які брали кредит до 22 грудня 2008 року (дата набрання чинності змінами). Пряма норма Конституції, закладена в ч. 1 ст. 58, гласить — «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі…». Але друга половина речення містить положення «…крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи».

Не буду вільно тлумачити наведену вище конституційну норму, а просто звернуся до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р.,
№1-рп/99 «У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)».

Із рішення: «Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася тільки в окремих законах України... Конституція України, закріпивши ч.1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права».

Вердикт суду: «Положення ч.1 ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Конституція України, традиційно прив’язавши правило незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі до прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, як і чимало конституцій інших держав, пішла далі міжнародно-правових документів, присвячених цьому питанню. Вона поширила виняток із загального правила не тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують покарання за злочин, а й загалом на всі види юридичної відповідальності. Це цілком відповідає сучасній європейській юридичній практиці…».

Тобто йдеться і про цивільно-правову відповідальність.

Але й без Закону України №661/VI від 12.12.2008 р. чинне законодавство містить дюжину норм, які забороняють банкам підвищувати відсоткову ставку за кредитом в односторонньому порядку та визнають такі положення нікчемними.

Розглянемо ці норми законодавства.

На вимогу ЗУ «Про захист прав споживачів», банк зобов’язаний повідомити споживачеві у письмовій формі про тип відсоткової ставки. Таке ж саме правило встановлене постановою НБУ за №168 від 10.05.2007 р.

У свою чергу, постанова НБУ №361 від 02.08.2004 р. дає чітке визначення понять «фіксована процентна ставка» і «змінна процентна ставка». Фіксована — не підлягає перегляду протягом часу дії договору, змінна — так. Також зазначена постанова дає чіткі методичні вказівки щодо порядку та розміру (величини) зміни ставки в разі настання певної події. Зважте на таке: не як бажає банк, а як прописано в договорі. Наприклад: облікова ставка НБУ змінилася на стільки-то базових пунктів, відсоткова ставка за кредитом, відповідно, на стільки-то відсотків.

Нормативно-правові акти з питань, віднесених до повноважень НБУ, — обов’язкові для банків, так записано в ЗУ «Про Національний банк України».

Ваш банк виконав обов’язкову вимогу? При цьому ви маєте усвідомлювати: «нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача». На вашу користь, позичальники!

І це у випадку, що стосується кредитів у національній валюті.

А коли в іноземній валюті, наприклад — в американських доларах? Національний банк України, підвищуючи облікову ставку, виходить із інфляційних показників, які фіксуються саме в Україні, де платіжним засобом є гривня, а не долар США. НБУ не має жодного стосунку й жодним чином не впливає на монетарну політику, яку проводить ФРС США, що протягом вересня 2007 — грудня 2008 року значно знизила ставку рефінансування. За таких обставин підвищення відсоткової ставки за кредитом у доларах абсолютно економічно необґрунтоване й неправомірне. Те ж саме стосується кредитів у євро.

«…на підставі Рішення Кредитного комітету…». Ну тут усе просто. З посиланням, знову ж таки, на постанову НБУ за №168 від 10.05.2007 р.: «банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку)».

Умови договору… Стандартно вони виглядають приблизно так: банк може підвищити відсоткову ставку за кредитом у випадку настання певної події; у випадку, коли позичальник не пристане на позицію банку, він зобов’язаний на вимогу банку протягом N днів погасити кредит повністю; всі зміни та доповнення до договору набувають чинності у разі укладання між сторонами додаткової угоди.

Жадібність призводить до злиднів

Відповідно до ЦКУ, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін і відбувається в такій самій формі, що й договір, тобто у письмовій. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Розмір, величина процентної ставки — одна з основних умов договору кредиту, разом з сумою та строком. Гадаю, тут сперечатися ніхто не буде.

Підемо у зворотному напрямку та зіставимо норми ЦК України з пунктом договору: «всі зміни та доповнення до договору набувають чинності у випадку укладання між сторонами додаткової угоди». Тож наявність додаткової угоди, як за законом, так і за договором, — обов’язкова. Відсутність додаткової угоди з предмету підвищення відсоткової ставки за кредитом не дає права банку нараховувати відсотки за підвищеною на власний розсуд ставкою, а звичайне повідомлення банку про таке — не створює юридичних наслідків для сторін.

Далі. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Примушення позичальника неодмінно погодитися на підвищення відсоткової ставки за кредитом є порушенням чч. 1—2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч. 3 ст. 203 ЦК України, що, згідно з чч. 1—2 ст. 215 ЦК України, робить зазначені вище пункти недійсними, а їх недійсність не потребує визнання судом.

Зокрема, чч. 1—2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено: «продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача», а також «встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця». Остання частина співзвучна із постановою НБУ за №168 від 10.05.2007 р., в частині «зміни кредитної політики банку».

Приховане відсоткове рабство

Що робити, коли позичальник приходить до банку платити за відсотками, а йому, всупереч умовам кредитного договору та його волі, менеджери виставляють платіжні доручення за підвищеною в односторонньому порядку процент­ною ставкою?

З позиції ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», забороняється будь-яка діяльність (або бездіяльність), що є агресивною стосовно споживача. Агресивною вважається вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої і недвозначної згоди на її придбання.

Пахне порушенням антимонопольного законодавства.

«Повернемося до наших баранів», а саме до виконання банком вимоги закону щодо повідомлення позичальника про тип ставки за кредитом. Левова частка кредитних договорів укладена без дотримання цієї вимоги… Невже банківські юристи не обізнані з чинним законодавством? Мало віриться. Банківські юристи — висококласні фахівці…

А чи не складається враження, що цю норму порушено навмисне? Звичайний маркетинговий хід. Потенційний позичальник приходить до банку, ознайомлюється з умовами кредитного договору, а йому пропонується змінна відсоткова ставка, і, у разі підняття облікової ставки на 1—2%, відсоток за кредитом зростає, наприклад, до 10—12. Кожен читач може уявити себе на місці потенційного позичальника й відповісти собі, чи уклав би він такий договір.

Не зайвим буде сказати, що неповідомлення банками своїх клієнтів про тип ставки визнається законом як порушення законодавства щодо надання споживачеві повної та об’єктивної інформації про ціну послуги, яка впливає на вільний та компетентний вибір. Приховування фінансовими установами інформації про повну, реальну вартість кредиту дозволяє значною мірою штучно збільшити розмір кредитного портфелю і надалі, підвищивши в односторонньому порядку кредитні ставки, отримати «простенько и со вкусом» надприбутки!

Смаженим запахло. Але антимонопольне законодавство — вже інша тема й потребує окремої уваги.

Досвід і позитивна практика

Практична порада: коли не знаєш, як вчинити, чини згідно із законом. У зв’язку з порушенням з боку банку норм чинного законодавства та відмовою прийняти платежі, передбачені кредитним договором, позичальник припиняє платежі за договором. Підстава — чч. 1 та 4 ст. 613 ЦК України: «кредитор вважається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником», а «боржник звільняється від відповідальності за прострочене зобов’язання». І така заява через канцелярію банку щомісяця подається напередодні сплати платежів.

Законно?!

Чи є конкретні приклади вирішення спору на користь позичальника? З існуючої практики, банк та позичальник вирішували наявний спір у мирний спосіб, і далі нарахування відсотків проводилося за ставкою, встановленою від початку сторонами. Але є випадок, коли банк не відповідає на заяви позичальника і відмовляється від спілкування з його представниками. Діємо за вказаною вище схемою. Наявність позитивних результатів та виважена правова позиція вселяють надію.

Звісно, в кожному окремому випадку можуть бути свої нюанси. У статті наведено стандартні умови угод та загальні норми чинного законодавства. Так, наприклад, в одному випадку банк повідомив клієнтові про підвищення відсоткової ставки за кредитом через півтора місяця після збільшення, звичайним листом, підписаним посадовою особою, повноваження якої невідомі. Тоді на захист прав позичальника додатково приходять норми ЦК України, які вимагають підтвердження повноважень здійснювати певні правочини від імені юридичної особи за наявності довіреності. Але то нюанси.

І знову Конституція: «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов­ним обов’язком держави».

Держава бере на себе зобов’язання щодо захисту прав і свобод своїх громадян. Гаразд. Є можливість звернутися з відповідними скаргами на дії банку в НБУ, Управління захисту прав споживачів та Антимонопольний комітет. Можливо, якщо такі звернення будуть поодинокі, зрушень не станеться. Наберуть масового характеру — стережіться, банки. І тут для перелічених державних установ роботи — непочатий край… Для бюджету — ельдорадо…

Невже НБУ, Анти­монопольний комітет, інші поважні устави не знають про ситуацію, що склалася на ринку кредитів, запитаєте ви. Зобов’язані знати…

Судова перспектива. В даному випадку не бачу сенсу для позичальника звертатися до суду. Що проситимете у позові? Визнати недійсними декотрі умови кредитної угоди? То вони від початку недійсні і не потребують судової тяжби.

Банк? Якщо позичальник досі добросовісно виконував умови договору кредиту, спору щодо неналежності такого виконання не існує. Кожна сторона, за договором, має право тлумачити умови договору на власний розсуд (статті 213 та 637 ЦК України). Розбіжності в тлумаченні умов договору не є підставою нарахування штрафних санкцій для позичальника, а також дострокового повернення кредиту. Перспектив забрати заставне майно через процеду­ру, передбачену ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на мій погляд — жодних. Сумніваюся, що позичальник надасть на те свою згоду.

Аналогічна ситуація і з ЗУ «Про іпотеку», навіть попри внесені зміни та хитку позицію Мін’юсту. «Право приватної власності є непорушним… Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду», так каже Конституція, яка має найвищу юридичну силу.

Банк звернеться з позовом до суду про дострокове розірвання угоди та повернення кредиту?.. Не бачу перспектив у такого звернення. Та й судитися з добросовісним клієнтом економічно невигідно.

Передасть кредитну справу колекторській компанії? А чи візьметься колекторська компанія за таку справу, особливо якщо за позичальником стоятиме юридична компанія? І, так чи інакше, а до суду звертатися доведеться. До того ж недавно міністр юстиції України по телебаченні висловив дуже слушну думку щодо законності діяльності колекторських компаній. На додачу, президент України звернувся до Мін’юсту, МВС і Генпрокуратури з приводу законності послуг колекторських компаній…

Особисто я бачу єдиний цивілізований вихід з окресленої ситуації: дотримання банком умов кредитного договору та приймання платежів за ставкою, від початку погодженою між сторонами. Загальновідомий факт — кредитні установи стояли біля витоків фінансової кризи, і чесно було б взяти на себе відповідальність за наслідки саме банківській системі, а не перекладати фінансові ризики на плечі своїх клієнтів.

Акцент

Банк може підвищити процентну ставку, коли в угоді між сторонами вона визначена як «змінна» і сторонами погоджено порядок та величину зміни в разі настання певної події. Не більше і не менше. Але коли відсоткова ставка за кредитом визначена «незмінною» або банк взагалі не виконав вимоги законодавства з питання повідомлення позичальника про тип відсоткової ставки, то «бажання банку не збігаються з його можливостями».