{feed}

Все публикации

Глухий кут вибіркового правосуддя

Костянтин Цуперяк, "Юридична газета" від 13 листопада 2012

Українці в Європейському суді з прав людини: що до чого?

Є ряд причин, через які Україна займає відповідне місце і далеко не всі вони носять юридичний чи то політичний характер. Звичайно, одразу виникає думка, що в нашій державі масово порушуються права громадян, органи державної влади не виконують свої функції належним чином і насамперед шукаємо надоліки в нашій судовій системі. Беззаперечно, такі причини існують і вони є вагомими. Однак такий підхід є досить однобоким і може призвести до спекуляцій такою інформацією.

Слід зауважити, що Україна є однією з країн-лідерів Європи за кількістю населення. В свою чергу, рішення Європейського суду з прав людини поширюються на 47 держав, котрі є членами Ради Європи. Таким чином, шосте місце України не виглядає настільки критичним, якщо брати до уваги масштаби європейської спільноти, а також ту обставину, що таким державам, як Кіпр, Мальта, Ісландія чи Албанія навряд чи вдасться обійти Україну в цьому рейтингу.

Разом з цим досить часто громадяни не бажають миритися з рішеннями, прийнятими не на їхню користь. У таких випадках заява до ЄСПЛ вбачається як чергова можливість виграти справу незалежно від того чи це реально взагалі в тій чи іншій ситуації.

Що стосується самої суті таких скарг, то дійсно, порушення виникають, однак така ситуація була завжди, є і буде. Громадяни звертатимуться до ЄСПЛ, це їхнє право. Скарги визнаватимуться прийнятними та неприйнятними, постановлятимуться рішення, котрі не завжди будуть виконуватися належним чином. Це закономірні нюанси правозастосовчої практики, де з одного боку виступатиме громадянин, з іншого – держава. І від результату такої боротьби-взаємодії залежатиме вжиття державою заходів щодо мінімізації порушень прав громадян.

Саме тому слід звертати увагу не на кількість скарг, що надходять до ЄСПЛ, а на зміст рішень, що приймаються і подальші дії держави, спрямовані на захист та відновлення порушених прав громадян.

ЄСПЛ ставить досить суворі вимоги до заяв, що подаються громадянами. Досить часто до ЄСПЛ надходять заяви з недотриманням цих вимог. Підставою для звернення до ЄСПЛ є порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї, що ратифіковані державою, проти якої направлена заява. В процесі розгляду справи судами дійсно можуть допускатися порушення, та такі дії можуть суперечити національному законодавству і при цьому не порушувати Конвенцію. У Конвенції використовується велика кількість неоднозначних оціночних понять, котрі можна по-різному тлумачити за тих чи інших обставин, а тому завжди є шанс переконати ЄСПЛ, що дійсно мало місце порушення Конвенції. В окремих випадках усе це підсилюється небажанням особи визнати рішення, прийняте не на її користь.

При цьому розгляд справи у ЄСПЛ – безкоштовний, тобто немає платежів, аналогічних судовому збору в Україні.

Після ратифікації Конвенції та Протоколів до неї держава не може впливати на подання заяв до ЄСПЛ громадянами, оскільки подібні дії можна розцінити як обмеження їхнього права. А тому чи не єдиним варіантом є створення державою таких умов, за яких не порушуватимуться норми Конвенції. В свою чергу, громадяни повинні розуміти, що право звернення до ЄСПЛ – це в першу чергу механізм визнання та захисту порушеного права, гарантованого Конвенцією, а не додатковий спосіб оскарження рішення національного суду.